Жінка, яка навчила підніматися Люблю прокидатися вранці, виходити на балкон із горнятком запашної кави, дивитися, як понад дахами червоно сходить ніжне, ще сонне сонце. В такі моменти радієш життю, приємним клопотам, які чекають на тебе в новому дні, новому ремонту у квартирі, людям, яких ти обов’язково зустрінеш. А все завдяки жінці, яка навчила не здаватися, жінці, яка навчила підніматися, коли болить і усміхатися, навіть коли здається, що ти складений з клаптів – моїй матусі – Галині Іванівні. І хоч народилася вона в невеличкому селі, і все своє життя важко, я б навіть сказала надлюдськи працювала, все ж, завжди навчала нас із сестрою отримувати від життя позитив, і все виконувати з великою любов’ю і відданістю. І навіть зараз, уже майже на пенсії, ця енергійна, відкрита для життя і людей жіночка не сидить склавши руки, а вкладає свою душу у нове заняття - випікання хліба. Прекрасна спортсменка із розряду бігу, вона поклала свою кар’єру заради дітей, і завжди, у будь-якій ситуації стверджувала: «Ти - сильна, ти - справишся, я вірю в тебе». Зараз ми рідко зустрічаємося, але у моєму серці звучать ці золоті слова, і я розумію, що в цій простій, скромній і такій працьовитій жінці живе справжній мотиватор, психолог «від Бога» - завжди готовий вислухати, підтримати, послухати і відчути. І сьогодні, я щиро дякую матусі, за світанки, які можу зустрічати, за життя, яке вона мені подарувала і за величезну, безмежну віру в мене. Проходять роки, весни змінюються на зими, гіркне кава, і з’являються нові види шоколаду, але незмінною залишається моя любов до тебе, моя мила, золотенька, найрідніша у світі, матусю.