Соціальні мережі
Соціальні мережі
Моє найбільше досягнення- це усвідомлення, того, що щастя моє завжди було вдома, поки я бігла на роботу. Бігла , адже думала, що саме тут моє місце реалізації , а все виявилось набагато простіше. Я реалізувалась , як мама і це моє найбільше досягнення в житті.
Мій найдорожчий хлопчик з великими голубими очима. Він мій стимул бути кращою. Він мене потребує і це не може не надихати.
Я мама , яка вчиться бути мамою, такою якою буде пишатись мій син. Не завжди усміхнена, не завжди все дозволяю, але щира та любляча, наскільки , що сама не сподівалась , що можу так любити.
Мрію тільки про щасливе родинне життя. Адже, найбільша моя цінність - це моя сім’я.
Я не найкраща мама, але прагну нею бути для своєї дитини. Я впевнена , що є мами, які більше варті такого звання . Але те, що я відчуваю і те усвідомлення , до якого я так довго йшла - це вже моя нагорода.
Я звичайна дівчина , яка в 23 роки народила дитину. Можна подумати, достатньо зрілий вік для того щоб бути мамою, але це не про мене. Я ж тільки но сама від мами відлучилась, яка ж з мене може бути мама . В мене ж попереду ще написання кандидатської дисертації , викладацька діяльність в університеті. Я навіть після пологів умудрилась все організувати так , що в декретній відпустці ні дня не пробула. Тут рятували бабусі, чоловік, а я щаслива бігла на роботу, сама не розуміючи, що моє щастя вдома. Мені знадобилось 4 роки щоб зрозуміти , що дорожного ніж почути : Мама, дай цьом , немає нічого. Скільки втраченого часу, який могла провести біля свого синочка. Карантин, скільки негативу в собі несе це слово , але для мене це переосмислення - це та декретна відпустка , від якої я в свій час втікала. Я вдячна карантину за можливість бути поруч зі своїм Ернюшиком, за усвідомлення, за те що я стала мамою , тією , якою на жаль не одразу була. Дівчата , жінки, наш успіх - це щаслива дитина, а дитина щаслива , коли поруч мама, хто б що не казав.