Валентина - так звуть мою маму, наразі їй 63 рочки, вона завжди все встигала з двома дітьмя і чоловіком, який допомогав їй тільки веселими історіями, а не фізичною допомогою: на свята - вона встигала і на стіл приготовувати найнесподіваніші страви (бо вона ще й повар за професією), щоб в квартирі було чисто-чисто, встигала привести себе в найкращий вигляд та вдягнуте щось незвичайне. Всі люди, які коли небудь приходили до нас в гості - насправді вражались як же ми живемо - і все доглянуто, і в хаті все за останнім писком моди і кошти завжди є....
Вона - дитина з села, з родини, де було 4 дітей, виросла в селі і завжди бажали переїхати в місто, щоб доглядати за собою і не прибирати за тваринами та городом, а за собою та своїми дітьми. Вона - одна з чотирьох дітей. яке мешкає в місті - о це й є її натхнення. Бути - не такою, як всі!!!
хвилюється за кожну людину, хоча вона їй і не родич, чистоплотна, хозяйновита, дуже людбить давати поради (навіть, коли її не питають - це я б сказала навіть трохи недолік)
До війни вони мріяли подорожувати, але нараз, мешкають на окупованій території. ТОму зараз, як ніколи - подорож могла б їх врятувати від неспокою....
По-перше, вона не очікує цього - це точно, а по-друге, вона завжди пишалось донькою (мною) і якщо б дізналась, що це саме я її номінувала - напевно б, розплакалась від щастя. Бо я завжди намагалась зробити для неї якісь несподівані подарунки та сюрпризі - коли була мала, на кожний День народження готувала свій виступ - готувала пісні, трактовку її ім'я або знаку гороскопа. Трохі підросла - це обов'язково були поздоровлення по радіо, потім несподіванкою були квитки на концерт їх улюбленого гурту в тоді ще мирному Луганську....
історію не напишешь в 2000 знаках, але моя мама заслуговує на щось незвичне в своєму житті. Наприклад, зараз перебуваючи на тимчасово окупаваній території та приїзджаючи на мирну Україну - найкраща розрада - це зустріч з рідними, прогулянки на мирній вилиці, розмоляти українською.... мрія, щоб війна скінчилась не просто, а на користь України...