Доброго дня. Мене звати Яна. Навіть не знаю з чого розпочати. У свої 18 років я була звичайною студенткою. В голові були тільки пари і друзі. І одного дня я зустріла його. Гарного хлопця, військового. Кохання було з першого погляду. Ми почали зустрічатися і через тиждень його відправили в АТО. Півроку ми спілкувалися тільки смс повідомленням і по відеозв'язку. І кожного дня наше кохання тільки зміцнювалося. Одного разу він запрошує мене приїхати до нього. І одного дня він робить мені пропозицію руки і серця. Це було дуже красиво, романтично і неочікувано. Пройшло біля 8 місяців і він повертається. Моєї радості не було меж. І я повідомляю йому, що вагітна. Він був дуже радий цій новині, можна сказати носив на руках. Жили ми ще окремо, в різних містах. Він служив у Львові, я вчилася і працювала у Хмельницькому. Приїжджав тільки на вихідні. Розписалися ми у серпні, пишного весілля не було, відсвяткували тільки з сім'єю і друзями. Але це був найкращий день у житті. І ось настав день Х. 4 лютого о 23:55 народився наш синок, Тимурчик. Маленьке янголятко. Смисл нашого життя. Зараз живемо всі разом. Чоловік працює на дому, я також працюю, але в офісі. Синочок росте, йому вже 1 рік і місяць. В нас все добре. Ось така моя історія. Студентка, працююча у 20 років, одружена і маю найкращого сина і чоловіка)