Соціальні мережі
Соціальні мережі
Я зберегла життя дитині, народженій не у шлюбі і забезпечую їй достойне життя дитини. Моя донечка - Єва, єдина моя радість, надія і віра. Я назвала її Єва, як і магазин, думаю це не з проста. До речі магазин Єва - мій улюблений. Там завжди є асортимент, розрахований на різноманітний дохід. Це дуже актуально, адже одинокій мамі часом нелегко розрахувати свій бюджет. Особливо, коли з роботою не склалося, а соціальні виплати бажають кращого. Але це все дрібниці у порівнянні з радістю материнства. Я дійсно щаслива бути мамою такої сонячної і прекрасної дівчинки Єви. Вона - мій промінчик щастя і надії, надихає мене йти уперед і ніколи не здаватися. Заради неї я шукаю підробіток, щоб повезти квіточку на море чи в театр, чи будь-куди... До речі, недавно я стала консультантом косметичної компанії і працюю над своєю кар'єрою. Також хочу сказати кілька слів про сусідську дівчинку, яка близько 7 років тому втратила маму. Зараз їй 12. І ми з донечкою постійно кличемо її в гості. Наша бабуся, моя мама, весь час її пригощає, а я при першій можливості беру її до міста, коли їдемо з донькою у театр чи кіно. Таким чином намагаємося зробити кращим дитинство цієї осиротілої красуні.
Мене надихає працювати над собою моя донька - Єва. Я тільки і чую останнім часом типу: "Мамо, хочу на Мальдіви!" чи щось у такому дусі. Ну як тут зупинишся на досягненому чи опустиш руки. Працюю над цим) і вірю, що все вийде і все буде так, як ми з нею того хочемо. Дякую, доню, що надихаєш, дякую за рух уперед, дякую за мрію!
Турботлива, добра, щира, надзвичайно ніжна, любляча і уважна матуся. Мабуть, список можна продовжити, але про це краще знає моя дитина)
Я мрію про свою власну справу, свій бізнес. І про дім з басейном, і про Мальдіви, Таїланд
Не дуже зручно хвалити себе саму) Але все ж. Одинока мати - не новина у наш час, проте так як я ставлюся до своєї дитини, не ставиться мабуть більше ніхто. Я поважаю її, як особистість, люблю, доглядаю і намагаюся виконувати усі прохання. Ми любимо з донькою подорожувати. Хай і недалеко, але щоб удвох. Тут і емоції і наша спільна сім'я. Нажаль, так трапилося, що ми з батьком доньки не спілкуємося, але доні я завжди кажу, що він найкращий, просто дуже зайнятий і тому не приїжджає. Час покаже. Я побудувала сім'ю лише з двох чоловік, але для нас це як повноцінна родина. Бо ми з донькою одна для одної, як цілий світ. Обожнюю тебе, доню і завжди з теплотою ставитимуся до тебе, щоб не трапилося. Ці слова для тебе і все що я роблю також...
Мене звуть Тетяна. Я одинока мама з провінції, яка шукала щастя і кар'єри у місті і закохалася. Але так трапилося, що доля вирішила все по своєму і мені не судилося вийти заміж за коханого. Почалися непорозуміння, ми розійшлися... І тут ніби сон, дізнаюся про вагітність. Власного житла у місті я не мала, жила на зйомній квартирі. Потребувала допомоги, сказала батькам, але підтримки не знайшла. Від мене відвернулися всі, навіть рідна сестра. Вони радили мені зробити аборт, але я твердо вирішила - нізащо! Навіть, якщо буде важко. А важко було. З роботи звільнилася, бо працювала не по трудовій. Ледве влаштувалася на державну роботу, щоб отримати хоч якісь виплати при народженні. Я приступила до роботи листоноші на третьому місяці вагітності. Чому листоноша, це ж важка робота? Йшла, куди брали. Доводилося не солодко: доводилося носити тяжкі сумки з кориспонденцією, а ще змушували носити і продавати побутову хімію, цукерки, пряники... Та й зарплатня була така, що тільки виживати. Майже всі гроші йшли на зйомне житло, а решта - на проїзд і харчування. Голодувала. Їла зелені яблука з дерев, інколи хто чим пригощав. Соромно аж згадувать, але й таке було у моєму житті. Батькам казала, що все добре. Та коли вони зрозуміли, що я таки не здалась, забрали мене до себе. Отож пішовши в декретну відпустку, я відправилася мешкати в село. І зараз тут живу, для дитини - рай. У батька - пасіка, у мами - господарство. Допомагаємо один одному. Три покоління мешкає разом, хіба не чудово? Як тільки народилася моя донечка, моє життя різко перевернулося з ніг на голову. З того дня вже не думаю про себе в першу чергу, а про неї звісно. Стежу за розвитком дитини, її харчуванням і прогулянками. І завжди намагаюся забезпечити усим найкращим. Ми з донькою на одній хвилі, думаємо однаково, відчуваємо одна одну. Ми пов'язані духовно. І щоб я без неї робила? Я навіть не хочу уявляти тепер своє життя без неї. Адже моя Єва мене надихає краще, ніж будь хто інший і я люблю її до нестями. І нехай її татко так і не став моїм чоловіком, нехай донечка бачила його разів сім за свої п'ять років, проте для неї він найкращий, бо він - татко. Я не заважаю їй так думати, а лише кажу, що тато її любить. Моя донька - це моє все. Моє щастя, моя радість і гордість, моє натхнення і весь всесвіт. Детка - ты мое все!!!