Історія нашої бабусі, мабуть, ще розпочалася тоді, коли її охрестили в церкві як Любов. Адже, усе своє життя вона дарувала своє велике серце та усю свою любов рідним та близьким. Вона ніколи не оминала стороною наших потреб і нашого благополуччя. Пам’ятаю, як ще при свічках (коли не було світла), зі шматочків своїх же купальників зшила мені на гімнастику новісінький купальник на змагання, щоб я почувалася впевненішою. Як вигадувала невідомі страви аби ми могли хоч щось поїсти, бо вдома не було хліба. Як присвятила нам усю себе і водила нас пішки у будь-яку погоду на гуртки, щоб ми успішно тренувалися і розвивалися. Як підтримувала у всіх наших злетах, прикростях і падіннях. Вона завжди віддавала останнє нам, даруючи свою турботу і усе своє велике серце. Це численні години, дні, роки, десятиліття присвячені нам, а тепер вже нашим дітям. Її любов до нас безмежна і вона щиро віддає усю себе для нас. Ця людина мала не легке життя. Вона відчула на собі усе: заборони, голод, холод, не розуміння, підліткову жорстокість, несправедливість, втрати, тягар доглядання за важко-хворими і усе інше, з чим ми всі стикаємося у сучасному світі. Проте, це не зламало її, не зробило черствою чи байдужою. Вона залишається людиною із великим серцем і завжди відгукується на допомогу, навіть якщо це не в її планах або ж вона захворіла. Хочеться подякувати їй, що вона виховала в мені добру, чуйну та успішну людину. Дякую мамо! Знаю, що наші діти у хороших руках. У руках Любові!)