Її звати Юля. Їй 31 рік. Вона крутий музикант по професії і успішно розвивається у своїй сфері. У 26 років вийшла заміж і у 27 народилася перша донечка Мері. Готувалася до народження, як багато інших мам, знала те, що думала їй буде запортібне. Але цього виявилося недостатньо. Під час пологів їй непощастило попасти до не дуже добросовісних лікарів і нормальну, здорову дитинку, по-суті, зробили інвалідом. По-перше, народилась вона без дихання, чорна, просто тіло. Робили різні стимуляції в пологах, видавлювали, травмували шию. Тому знадобилась реанімація. Привели до тями. І недивлячись на те, що пологи пройшли погано, вкололи прививки ще й не дуже якісні ( навіть якісні в такій ситуації робити не можна). Виписали додому. Дитинка почала судорожити без причини. Припадки все частішали. Невролог у поліклінніці не звертала на це уваги, казала, що це мама так погано виховує дитину. А малечі ставало гірше. І якось в півтора року ці припадки раптово зникли, але на їх місце прийшли усі яскраво виражені симптоми аутизму. На той час мама вже знала, що це за хвороба (бо шукаючи відповіді на питання щодо функціонування мозку та які фактори впливають на його роботу та розвиток) багатото інформації вже було вивчено, діагнозів на які може хворіти мозок. Тому одразу зрозуміла, що сталося. Знайшла хорошого психіатра, який зразу "з порогу" поставив цей діагноз. Сказати, що вона була розбита - це нічого не сказати. Бо такі дітки не люблять тактильності, а значить обійняти, поцілувати - це те, що може і не статися. Такі дітки ведуть себе дуже дивно, наче чужі, але насправді вони дуже прив'язані до мами. Вони можуть ніколи так і не заговорити. Вони не розуміють що таке безпечно чи небезпечно, не соціальні. І от уявіть, що таке йти на дит майданчик з такою дитиною, де потрібно постійно вибачитись за неї і не хочеться всім казати, що ваша дитина інвалід і тому поводиться так дивно. Батьки таких діток живуть у постійному стресі, бо в одну секунду дитина може просто вибігти під машину чи ще щось. Вони багато чого не розуміють. Це життя на суворій дієті без глютену, лактози, цукру й інших алергенів, а значить продукти для раціону коштують в оази дорожче. Короче, все уявлення й життєвий досвід звичайної людини довелося змінити і почати вчитися жити інакше. І коли батьки вирішили народити ще одну дитинку, то дуже ретельно готувалися до її появи. Мама стала сама, як лікар. Усі процеси, протоколи вона знала досконально тому, у цей раз все пройшло ідеально. Народилася ще одна донечка Анна абсолютно здоровою. Не має ні грама фармакології в собі. Різниця у тому, як розвивається молодша - небо і земля. А найголовніше, чому вирішили народити - старшенька має змогу контактувати зі своєю сестричкою. Вчитися взаємодіяти, дружити. Та й у неї тепер буде рідна душа, яка їй буде нацкращим другом на все життя. Багато старших діток ревнують батьків до молодших боатиків чи сестричок, а у Мері цього не має. Вона, видно, що й надалі кохана дитинка в сім'ї і як ніжно вона любить свою сестричку Анюту. Сама Мама з двома дітками зараз і сама працює. Вона педагог по вокалу, сама співає на різних заходах і дітки майже завжди з нею разом і поряд. Добре, що мама не замкнулась у собі, не дозволила потонути у проблемах, а навпаки - вона справді вірить у те, що зможе витягнути старшеньку із аутизму! Вона вірить, що одного разу почує, як люди скажуть "не може бути. Марія не могла бути аутистом". Я також думаю, що в неї все вийде