Хочу розповісти вам про мою маму Людмилу, ій 61 рік. Так склалось життя, що матуся виховувала мене (свою доньку) одна, все своє життя вона поклада на те, щоб заробляти кошти і поставити дитину на ноги. Уявляєте, вона жодного року не була у відпустці, вона на неї зовсім не мала часу, все працювала і працювала. На мамі трималось усе: дім, робота, дитина, старенька мати. І незважаючи на усе це, вона дарувала тепло і любов і сімейний затишок. Тому, я важаю що момя мама достойна перемоги у цій номенації.
Мою маму надихаю я, я все що у неі є.
Сама сильна, любляча, турботлива, справедлива, найкраща матуся
Мама мріє про відпуску, адже за стішьки років життя, вона її не мала.
За все життя, вона не мала ніяких нагород лише плідно працювала, хочу її порадувати і допомогти отримати звання Мама року
Людмила Анатолівна, народилась у селі Самчинці Старокостянтинівського району, Хмельницької області, згодом переіхала у м. Старокостянтинів де навчалась, працювала і мріяла про донечку. Бог подарував їй мене аж у 34 роки. Згодом мама вирішує переіхати у більше місто де більші можливості і переїжджає до Хмельницького. Одна з маленькою дитиною на руках по зйомних квартирах починає працювати, щоб забезпечити нормальне життя собі і своій дитині, мамі уже 61, мені 27 вона так і не зупинялась, за всі роки вона жодного разу не була на відпочинку і продовжує працювати не покладаючи рук)