Одного літнього вечора, коли ми приїхали погостювати у село і коли мої братик і сестрички уже лягли статки, бабуся дістала потертий старий обгорнутий зошит.Простягнула його мені і тут я все зрозуміла: нарешті настав той чай, коли почута мною історія життя бабусі оживає. Цей старий записник -лист до мами. Ще дуже давно, коли бабусина мама була молоденькою вчителькою, трапилась ця історія. Діло було у тяжкі воєнні часи,коли тільки звільнили Поділля від фашиських окупантів. Прабабуся, Віра Василівна, працювала з дітками і старій облуплені школі,де вона із дідусем із сусіднього села поремонтувати парти, зібрали грубку для обігріву і все необхідне для навчання. Діток вона зібрала з кількох сіл,батьки яких були на фронті,а мами у місті на заводі,що працювати сумками і не мали сил і часу на дітей. Одного разу Віра Василівна почитала діткам вірш про маму. Про ніжну і добру, про люблячу і найріднішу. Вона відразу ж замінила, що личка деяких її учнів змарніли,Микола навіть заплакав. -Що сталося? - запитала вона. -Я не памятаю своєї мами. І Марійка потерла очки: -А моя мама мене забула,мабуть Петрик: -А моя мама далеко- далеко, мабуть на небі... Віра Василівна зніяковіла. Вона дивилася на повні сліз маленькі оченята, і серце її за боліло. Вона роздала листочки і запропонувала: - дітки, ми з вами навчилися читати і писати,мислити і висловлювати свої думки на папері. Тож давайте зараз кожен візьме ручку чи олівець і напише листа до найріднішої і наймиліша і, найдобрішою і найбажанішої людини- до своєї мами. І де б вона не була, обов’язково повернеться до вас,адже ви-це єдине, хто може тримати її на цьому світі. Матуся-це янгол- охоронець,що буде завжди поряд завжди. Вірте у це. Дітки задумливо взяли Олі вчинки і почали писати, а Віра Василівна проходила повз парт,поправляла хустинки і паль чека на худеньких плечах діток і вдивлялася у такі подорослівші погляди. Згодом вона зібрала листи і підлила у зошит. Сівши читати однієї морозної ночі, молода вчителька не стримувала сліз Михайлу писав до квіточки,порівнюючи матусю із нею, розповідав про свої успіхи у школі,про те,що дуже чекає на весну,щоб зустрітись із мамою. Миколка писав,що дуже сумує за матусею, і ненавидить німців,які забрали її і розстріляли за те, що вона не хотіла віддавати корову годувальницю,адже дітям нічого буде їсти. Він писав, шо уявляє її сонячним промінчиком,таким теплим і лагідним. Наче то матінка гладить і зігріває його. Таких листів будо вісімнадцять. Листів повних відчаю і надії,тепла, сподівань і ласки. Вчителька не стрималась,закидала , впавши на підлогу, а хлопчик, що почув це, розбудив інших і вони всі обняли і втішали свою вчительку,витирали її сльози і притулилися до неї. Як добре було їм разом, як спокійно і надійно. Батьки також були вдячні,що діти їх під наглядом вчительки. Вклавши діток, Віра сіла за стіл і вирішила сама написати листа до своєї померлої мами. Розповісти, як вона сумує,як не вистачає тепла матінки, доброго слова і піклування. Написавши, як не дивно, вона відчула полегшення,прилив сил і впевненості! Це точно матінка з небес допомогла,вона поруч,вона все бачить і відводить біду. Свій лист до матінки Віра також вишила у той самий зошит. Через роки ,десятиліття передавався він, був прочитаний сотні разів, підняв дух і сили багатьом. І ось, коли сталося горе у моєї бабусі, доньки Віри Василівни, яка після смерті чоловіка захворіла на рак, вона також сіла писати листа. Адже надія гине останньою,правда? Вона у відчаї розмовляла із матінкою, просила допомогти бути живою, жити,щоб радіти своїм діткам, допомагати їм,радіти разом щасливим дням, нарешті,мати змогу передати цей зошит своїй доньці,як реліквію,як і спадщину,як крик душі . Сталося чудо- бабуся одужала і вже майже двадцять років живе, а хвороба відступила. То може саме янгол охоронець- матуся,Віра Василівна, прогнала хворобу, дала життя бабусі, життя нам усім . Моя мама також долучилася, написала листа до своєї живої і здорової мами, моєї бабусі. Написала, що любить її, що бажає здоров’я, що завжди буде поряд. Напишу листа і я. Коли виросту. Обов’язково. А зараз просто обійму і поцілую кожну. І мамусю і бабусю. Скажу, що люблю їх. Безмежно!